Лінн ТорндайкІсторія магії та експериментальної науки. Розділ XLIX. 1923-58.

Illustration

     Цілком природно, що Соломон, якого вважали наймудрішою людиною, яка коли-небудь жила на землі, постає у східній традиції як творець багатьох чудес і що згодом його почали вважати автором різноманітних магічних книжок, так само, як авторами сонників найчастіше вважали Йосипа і Даниїла. Про магічні книги високого стилю, які помилково приписували Соломону і які "згідно із законом слід було б заборонити", згадує Роджер Бекон. Але навіть у західному латиномовному світі Соломон здобув репутацію мага ще задовго до тринадцятого століття. У 1918 році римські археологи виявили під час розкопок в Остії бронзовий диск, на одному боці якого було зображено Соломона в образі мага, який помішує довгим черпаком у великому казані якесь вариво. На іншій стороні диска містилося зображення потрійної Гекати, оточене, подібно до постаті Соломона, містичними знаками і магічними письменами.   Але повернемося в Середньовіччя. Уже в першій половині XIII століття Гійом Овернський, єпископ Парижа, заявляє у своєму трактаті про закони ("De legibus", 27), що "в кутах Соломонова п'ятикутника немає нічого божественного", а "перстень Соломона" і "печатка" його, і "ці його дев'ять свічок (candariae)" - це форми ідолопоклонства, пов'язаного з огидними присвятами й огидними молитвами та кумирами. "Що ж стосується того жахливого образу, який іменується "Idea Salomonis et entocta", то нехай про нього ніколи більше не згадують серед християн". До тієї ж категорії зараховуються книга під назвою "Sacratus" і "фігура Mandel", або "Amandel". Кількома роками пізніше маг Альберт Великий, перераховуючи у своєму "Дзерцалі астрономії" ("Speculum astronomiae", 11) шкідливі книжки з некромантичними зображеннями, включає до їхнього переліку п'ять трактатів, які приписують Соломону, і, мабуть, має на увазі приблизно ті ж самі праці, що і Гійом. Одна з них - "De figura Almandel" ("Про фігуру Альмандель"), інша - "De novem candariil" ("Про дев'ять свічок"); третя ж, "De quatuor annulis" ("Про чотири кільця"), відкривається словами "De arte eutonica et ideica", що нагадують "Idea Salomonis et entocta" у Гійома, і, можливо, ідентична "Liber umbris idearum" ("Книзі про тіні ідей"), яку на самому початку XIV століття приписав Соломону Чекко д'Асколі у своєму некромантичному коментарі на "Сферу Сакробоско" (астрономічний трактат початку XIII століття).    Ба більше, ці ж роботи, мабуть, усе ще зберігаються в рукописному вигляді в багатьох європейських бібліотеках. "Фігура Almandal", або "Almandel", і "кільця Соломона" виявляються в манускриптах XV століття у Флоренції та Парижі, а в зібранні Слоуна в Британському музеї ми знаходимо "п'ятикутник Соломона", "Божественну Печатку", "чотири кільця" і ті самі "дев'ять свічок", усі в рукописах XVII століття. У цих же рукописах XVII століття знову фігурують, причому неодноразово, і "Clavicula", або "Ключ Соломона" французькою, італійською та англійською мовами, і книга Соломона під назвою "Cephar (або Saphar) Raziel", і "Liber sacer (або sacratus)" ("Свята [або священна] книга"). Назва останньої праці, згаданої принаймні двічі в XIII столітті в Гійома Овернського, який називає її "проклятою й огидною книгою" ("De legibus", 24 і 27), трапляється також у рукописах XIV або XV століття, і невдовзі ми розглянемо її докладніше як характерний зразок псевдосоломонічної літератури зокрема та середньовічних книжок із магії, теургії й некромантії загалом.   Але спершу звернемо увагу на деякі інші роботи, які приписували Соломону і які стосуються Ars Notoria - мистецтва, що ставить собі за мету набуття знань від Бога за допомогою закликання ангелів, за допомогою містичних фігур і магічних заклинань. Нам повідомляють, що одного разу вночі, коли цар Соломон, лежачи в ліжку, помолився, Творець відкрив йому це мистецтво через якогось ангела Соломону, і що за допомогою вищезгаданого мистецтва можна за короткий час осягнути всі вільні мистецтва і природничі науки. Очевидно, Ars Notoria Соломона навряд чи відрізняється по суті від "Мистецтва Соломона, Махінея і Евкліда" ("Ars notoria Salomonis, Machinei, et Euclidis", трактат XIII століття) і "Золотих квітів" Аполлонія (XIV століття), в яких Соломон згадується мало не через слово. Не виключено, що Чекко д'Асколі прекрасно усвідомлював це, коли посилався на "Книгу Магічного Мистецтва" Аполлонія і його ж "Angelic Faction". Один зі списків "Золотих квітів" Аполлонія завершується молитвами, у яких якийсь "брат Джон Монк" зізнається, що сам склав їх у 1304-1307 рр. У більш пізньому рукописі ми знаходимо ті ж самі молитви, але тут про них уже говориться, що вони дані йому Господом благословенним як "досконала наука", а за ними слідує "Мистецтво Павла", яке апостол Павло, за переказами, осягнув, коли його піднесли на третє небо, а потім принесли до Коринфа. У каталогах рукописів згадуються й інші, безіменні твори Ars Notoria. Але будь-який з них, цілком ймовірно, здасться сучасному читачеві безглуздим нагромадженням креслень і магічних слів. Ми дамо досить повну характеристику всім роботам цього роду, коли дійдемо до розгляду "Liber sacratus" - книзі, в якій Ars Notoria приділено досить значне місце.   З іншого боку, деякі праці, приписувані Соломону або Аполлонію в середньовічних манускриптах, очевидно, не мають відношення до Ars Notoria. В огляді літератури з експериментальної науки ми згадаємо про експерименти, які нібито проводив Соломон. Крім того, під його ім'ям з'являлися і трактати з алхімії та астрології. Аполлонію ж приписували одну роботу, присвячену "властивостям", або "окультним чеснотам", речей, і ще одну (або, можливо, ту ж саму) - про першопричини всього сущого. Мимоволі виникає запитання, чи була вона якось пов'язана з книгою про шість принципів сущого, автором якої вважали Гермеса Трисмегіста, і яку ми обговорювали в розділі про алхімічну літературу Середньовіччя. У рукописі XIV століття, що зберігається в Кембриджі, Соломону приписують трактат із пальмістрії. "Філософія Соломона" в манускрипті кінця XII століття в Британському музеї складається з "заміток, зібраних, найімовірніше, з кількох джерел і присвячених паралелям між трьома патріархами (Авраамом, Ісааком та Яковом), трьома розділами філософії (моральної, природничої та умоглядної) і трьома книгами Соломона.

Illustration

    "Liber sacratus", як двічі називає її Гійом Овернський, або ж "Liber sacer" чи "Liber juratus", як її іменують у деяких манускриптах, асоціюється не лише з Соломоном, а й із Гонорієм, і нерідко фігурує під назвою "Заклята книга Гонорія". Передмова, яку вона має в латинських рукописах XIV століття (один з яких колись належав Бену Джонсону), повідомляє, що Папа Римський і кардинали за намовлянням злих духів випустили указ, спрямований на те, щоб повністю викорінити магічне мистецтво і засудити всіх магів до смерті. Підставою для таких дій було оголошено те, що маги і некроманти нібито завдавали шкоди людям, порушували приписи святої Матері-Церкви, викликали демонів і приносили їм жертви, а також накликали вічне прокляття на неосвічених людей, бентежачи їх своїми звабливими ілюзіями. Маги, зі свого боку, різко заперечували всі подібні звинувачення, стверджуючи, що вони натхненні заздрістю і жадібністю диявола, який бажає зберегти за собою монополію на здійснення таких чудес. Маги заявляли, що грішна або нечестива людина не в силах оволодіти магічним мистецтвом, бо духи можуть підкоритися тільки праведнику. Крім того, маги стверджували, що завдяки своєму мистецтву заздалегідь передбачали підготовлювані репресії. Але, тим не менш, вони сумнівалися, чи варто викликати на допомогу духів, побоюючись, що ті скористаються нагодою і знищать весь рід людський. Натомість зібрання 89 майстрів із Неаполя, Афін і Толедо доручили Гонорію (синові фіванського майстра Евкліда - можливо, того самого Евкліда, якого названо серед трьох авторів вищезгаданої праці з Ars Notoria), щоб той звів усі магічні трактати в одну книжку на 93 глави, яку буде набагато зручніше зберігати й укривати. І оскільки прелати й князі занадилися спалювати їхні книжки та знищувати магічні школи, послідовники цього мистецтва присягнулися, що той, хто володітиме цією книжкою, не передасть її нікому, доки не опиниться на смертному одрі; що ніколи не буде існувати понад три її копії водночас, і що книжка ця ніколи не потрапить до рук жінки чи чоловіка, який не дозрів роками й не довів своєї відданості. Кожному, хто отримував цю священну книгу, належало приносити ту саму клятву. Звідси назва "Liber Juratus" - "Заклята книга". Інші її назви - "Sacer" або "Sacratus" - пояснюються або тим, що значну частину її тексту складають священні імена Бога, або ж тим, що вона присвячена ангелам.   За цією передмовою (яку - подібно, можливо, і до самого магічного мистецтва - треба визнати радше ефектною, аніж достовірною) йде власне книжка, що відкривається твердженням: "Іменем всемогутнього Господа і Ісуса Христа, єдиного і істинного Бога, я, Гонорій, упорядкував у своїй книзі праці Соломона". Пізніше Гонорій повторює, що у своїх приписах він йде слідами Соломона, до того ж часто цитує останнього і посилається на нього по ходу викладу.   В експліциті "Заклятої книги" надзвичайно розлого і пишномовно визначають завдання цього твору: "Цим завершується книга життя розумної душі[1], що іменується "Liber sacer", або "Книга Ангелів", або ж "Liber juratus", і створена Гонорієм, майстром із Фів. Це книга, за допомогою якої можливо споглядати Бога в земному житті. Це книга, за допомогою якої будь-хто може бути врятований і приведений з усією впевненістю до вічного життя. Це книга, за допомогою якої можливо побачити пекло і чистилище, не померши. Це книга, за допомогою якої можна підпорядкувати будь-яку істоту, крім дев'яти чинів ангельських. Це книга, за допомогою якої можна вивчити всі науки. Це книга, завдяки якій найслабше може подолати і підпорядкувати собі найсильніше. Це книга, якою не може розпорядитися ніхто, крім християнина, а якщо хтось і спробує це зробити, не будучи християнином, зусилля його будуть марні. Це книга - радість, що вища за всі інші радості, які дарує Бог, за винятком лише священних таїнств. Це книга, за допомогою якої природа тілесна і зрима може спілкуватися і розмовляти з незримим і безтілесним і сприймати від нього настанови. Це книга, за допомогою якої можливо добувати незліченні скарби. І за допомогою її можливо зробити багато інших діянь, перераховувати які було б занадто довго; тому вона з повним правом іменується "Святою Книгою"".   З цього опису випливає, що ця праця має дуже багато спільного з так званим Ars Notoria. Крім того, у рукописному примірнику "Святої Книги", що належав, як стверджується, Бену Джонсону, на чистих аркушах перед початком і по завершенні тексту написано слово "Theurgis". Це наводить на думку про один пасаж із "Граду Божого" (X, 9), де Августин говорить про "чаклунство і віщування, складені за правилами науки, вигаданої нечестивою цікавістю, - науки, відомої чи то під ім'ям магії, чи то під мерзеннішою назвою гоетії, чи то під більш почесною назвою - теургії. Такі назви дають цій науці ті, що намагаються встановити в цього роду речах відмінність, і з людей, відданих недозволеним мистецтвам, одних вважають такими, що заслуговують на осуд, а саме тих, яких вважають відданими гоетії та яких народ називає просто: лиходіями (malefici); а інших хочуть представити такими, що заслуговують на похвалу, саме тих, котрі займаються теургією, хоч і ті, і ті однаково віддані брехливим обрядам демонів, що їх видають за ангелів".   Текст рясніє іменами духів, молитвами, що складаються з дивних слів (запозичених нібито з давньоєврейської та халдейської) та іншої тарабарщини. Часто трапляються набори букв і чисел, а також імена, вписані в пентаграми, шестикутники і кола. Англійський переклад одного рукопису XV століття прикрашений зображеннями численних духів у чернечих шатах і клобуках, але з ангельськими крилами. Жодна з рукописних копій, які я досліджував, не містить повного тексту, але в списку XIV століття Sloane 3854 зберігся повний зміст. Так чи інакше, назви розділів більш доступні для розуміння, ніж сам текст. У першому розділі розглядається склад великого 72-буквеного імені Бога. Другий присвячений божественному баченню, і ці два розділи в сукупності займають майже дві третини одного зі списків "Liber juratus". Третій розділ оповідає про пізнання божественної влади, четвертий - про позбавлення від гріхів, п'ятий - про смертні гріхи, шостий - про визволення душ із чистилища. На цьому "перша праця" із зібрання Гонорія закінчується. Початкові глави другої праці оповідають про небеса, про ангелів, які перебувають на кожному з небес, і про ангелів, які відповідають чотирьом сторонам світу, про їхні імена і повноваження, печатки і гідності, а також про те, як слід закликати їх. Розділи 14 і 15 повідомляють, як змусити будь-якого ангела виконати бажання заклинателя або дарувати йому знання тих чи інших наук; розділ 16 - як дізнатися годину своєї смерті; розділ 17 - як дізнатися, як осягнути все про минуле, сьогодення або майбутнє. Можливо, саме ці глави мав на увазі Гійом Овернський, коли, піддавши засудженню книги про ворожіння на дзеркалах, клинках і людських нігтях для виявлення вкрадених предметів та інших прихованих речей, додав, що "від цієї невгамовної цікавості й з'явився на світ проклятий та огидний твір, який називається "Liber sacratus"" ("De legibus", 24). Згаданий твір продовжується трьома розділами про зірки і планети, їхні достоїнства і вплив. Потім, у главі 21, розповідається, як перетворити день на ніч або ніч на день. Далі розглядаються духи повітря і вогню, їхні імена та їхні духи-повелителі, їхні повноваження, гідності та печатки. Після цього увагу приділяють чотирьом стихіям і тілам, що з них складаються; травам та іншим рослинам, а також людській природі; потім обговорюють духів води і землі. Далі обговорюється потойбічне життя, і, нарешті, розділ 33, останній у "другій праці", оповідає про "освячення книги цієї".   "Третя праця", до якої входять глави з 34 по 87 включно, присвячена тому, як керувати духами за допомогою слів, печаток, таблиць і обмеження їхньої свободи. Тут повідомляється, як викликати грім і блискавку, бурі, сніг, лід, дощ або росу; як створювати квіти і плоди; як стати невидимим; як вести війну і зводити непорушні замки; як знищити місто за допомогою дзеркал; як сіяти розбрат або домагатися згоди; як відчиняти замкнені двері, ловити злодіїв, рибу і звіра, а також створювати привидів.   "Четверта праця" має справу зі схожими чудесами, але, як стверджується, дві її глави, а саме, 91-шу (про викликання мертвих, які здатні говорити і здаються ожилими), та 92-гу (про створення тварин із землі), опущено як такі, що суперечать волі Бога. "П'ята праця", яка, здавалося б, має збігатися з 93-ю, останньою главою всієї праці Гонорія, насправді розділена на п'ять розділів, які повертаються до тем "першої праці".   Щоб краще прояснити характер цієї роботи, розглянемо докладніше кілька фрагментів. В одному повідомляється, що є три способи працювати з духами: язичницький, юдейський і християнський. Язичники приносили жертви духам землі та повітря, але насправді не були здатні підкорити їх. Духи тільки прикидалися, що вони підкоряються, щоб заохотити ідолопоклонництво. "Кожен, хто бажає проводити такі досліди", - (зверніть увагу на це слово!) - "є відступником від Господа Бога". Що стосується юдеїв, то вони домагаються лише вельми посередніх результатів, і "не здатні досягти мудрості, що дозволяє споглядати божественне". Таким чином, справжнього успіху в цій роботі може досягти тільки християнин. "І хоча є три роди людей, що займаються магічним мистецтвом, не слід вважати, що в слові "magus" укладено якесь зло, бо magus per se (маг як такий) - це той, кого в Греції називали філософом, в Іудеї - писарем, а в Стародавньому Римі - мудрецем".   В іншому місці наводяться надзвичайно складні настанови зі створення печатки живого Бога. Пропонується креслити кола з дотриманням певних пропроцій, що символізують божественні таємниці; усередині розміщують хрест; на рівній відстані одна від одної вписують численні літери. Потім додаються п'ятикутник і шестикутник, розміщені один відносно одного певним чином; у кутах їх належить накреслити якісь знаки, а з боків - священні імена Бога, Рафаїла, Михаїла та інших ангелів. Різні частини цієї фігури мають бути виконані в різних кольорах; при цьому слід використовувати строго певний вид пергаменту, а деякі написи належить робити не звичайним чорнилом, а кров'ю крота, одуда або кажана. Зрештою, необхідно виконати й запропонувати духам певні жертви, очищення, обкурювання та звернути до них особливі відозви й молитви. Ця печатка, запевняють нас, "здолає небесні сили, підпорядкує сили повітря й землі, так само як і сили пекла; закличе, передасть, закляне, обмежить, збудить, збере, розсіє, зв'яже та відновить цілими; прихильно поклопочеться людям та доб'ється того, що вороги благатимуть пощаду", тощо, і т. д., тощо.   Духи, пов'язані з планетою Сатурн, - Бохель (Bohel), Касзіель (Casziel), Унхатон (Unchathon) і Дакдель (Dacdel). Їм властиво викликати печаль, гнів і ненависть, виробляти лід і сніг. Їхні тіла - довгі і великі, блідого або золотого кольору. Їхня область - північ; вони керують п'ятьма або дев'ятьма демонами. Як правило, духи півночі і півдня люті, а духи сходу і заходу - ніжні.

[1] Чи не та вже це жахлива магічна книга, яку згадують Роджер Бекон та інші автори під назвою "Про смерть душі"? - Прим. Л. Торндайка.

Ваш Коледж Марама

Ми в соціальних мережах

Ми в соціальних мережах